Минулого тижня був у відрядженні в Нижньому Новгороді. На виставці.
Там з'явилася змога познайомитися напевне з провідним фахівцем із застосування термогафії для медичної діагностики - доктором медичних наук, Колесовим Сергійом Нікандровичем.
З його контактами мені допомогли знайомі з Санкт-Петербургу. Але й пан Колесов дуже легко згодився на зустріч. Під час розмови виявився дуже приязною й відкритою людиною, що не завжди буває.
Мені цікаво було зрозуміти, які вимоги він як лікар ставить до тепловізорів, які перспективи можуть мати мої тепловізори в медицині. Одностайної відповіді я не отримав, бо її насправді немає, але на багато питань отримав відповіді під час розмови.
Врешті все зводиться до того ж, на чому я й раніше стояв: щоб ефективно застосовувати термографію в своїй галузі, треба бути гарним фахівцем в своїй галузі й добре розуміти, що і як функціонує. Тоді тепловізор просто дасть тобі необхідну інформацію.
Із неживими об'єктами іноді буває складніше: їм неможна сказати, що зробити, як стати, яке навантаження взяти. Не завжди можна подати якесь відоме навантаження або забезпечити зміну навантаження, як тобі хочеться - бо все працює.
А людину можна попрохати виконати якісь вправи й подивитися, як змінюються температури тіла. Проте - треба знати, із чим ці зміни пов'язані. Тож в першу чергу треба бути гарним лікарем і добре розумітися на тому, як функціонує людський організм і без тепловізора.
Чути про все це було дуже цікаво. Нажаль, в Україні мені так і не вдалося завести знайомства з лікарями, які б з одного боку з ентузіазмом до термографії поставилися, з іншого боку, які б могли доволі чітко пояснити, чому і як змінюються температури поверхні тіла людини.
Тому, коли розмова торкнулася можливості придбати дві книжки, автором яких є пан Колесов, я просто запитав "Скільки?" :).
Книжки були видані малим тиражем - всього 500 примірників - тобто для вузькогалузевого використання.
Мені ж потрібні, щоб знати, як все розвивалося на території колишнього СРСР й достатньо кваліфіковано відповідати на запити наших дистриб'юторів на кшталт "ми хочемо запропонувати тепловізори медикам".
А ще пан Колесов провадить навчальні курси для лікарів із застосування тепловізії в медицині.
Також він мав безпосереднє відношення до створення мережі кабінетів тепловізійної діагностики в останні роки існування СРСР. Нажаль, після краху більшість обладнання поступово вийшла з ладу, а цікавість до тепловізійної діагностики згасла, бо стали з'являтися й поширюватися більш дорогі але й більш потужні методи прямої візуалізації, які насправді ставили набагато менші вимоги до кваліфікації лікаря для постановки діагнозу. Хоча з останнім твердженням можна й посперечатися.
Отже нижче скановані обкладинки тих книжок, що я отримав.

Kolesov

По роботі доволі часто доводиться виконувати представницькі функції. Та фактично вся работа - суцільне представництво.

От і сьогодні був один захід. Прес-сніданок, де про новинки розповідали.

Чесно кажучи, хотілося зробити виступ значно краще, але за суцільним перевантаженням просто ніхто нормального часу на підготовку не дає. Щось мене це вже починає трохи напружувати. Бо знаю як і хочу зробити якнайкраще, але іноді таке враження, що ніхто не хоче робити краще :).
Авжеж, облишу це, бо то вже прояви перфекціонізму, на який періодично страждаю.

Отже, ось:

Электрика всевидящее око

Панорама з вікна готелю.

IMG_2729-IMG_2740

Щось останнім часом багато чого є записати, але це стосується работи, фірми, де я працюю, конкретних колег, багатьох з яких я щиро поважаю й люблю, навіть не дивлячись на те, що іноді в думках трохи й глузую з того, як вони поводяться.
Я не люблю Москву. Не люблю "ехвективний масковській менеджмент", від якого так само як і я потерпають мої колеги. В принципі, нічого страшного, просто звичайна дурість і зарозумілість. І нерозуміння того, що ж є справжньою ефективністю. Але, "Show must go on", отже якось робимо свою справу, сподіваючись на те, що й це мине.
Проте, мине, нікуди не дінеться. І головна фірма - все ж таки закордонна контора, де є свої традиції й підходи. А вони врешті були напрацьовані саме в пошукає тієї самої ефективністю, якою так хизуються, але не можуть опанувати "ехвективні масковські менеджери", що зарозуміло кажуть про те, що "У нас в Расії всьо па-своєму, тут нужни асобиє падходи, і за бугром етава проста нє панімают".
Авжеж, не розуміють. Бо об'єктивні законі ніхто не відміняв. І я навпаки зараз в Москві бачу лиш одне, що працюють ті самі механізми. Вони тут просто спотворені через шалену совковість і країни й економіки загалом. Коли все це врешті завалиться - а це станеться неодмінно рано чи пізно. Он у Лівії врешті сталося. В Сирії зараз відбувається. І в Ірані теж станеться.
Лише після цього можна буде почати будувати й економіку й змагатися за ефективність. А поки що - що ж... насправді робимо те саме, але більше з прицілом на власний заробок. Врешті - це наша робота :).
Щось я трохи відволікся.
Тож до цього все це?
А до того, що написати багато чого маю й хочу, але оскільки мене читають й дехто з моїх колег, котрих дещо з моїх дописів і думок може збентежити, заніяковіти, а можливо навіть образити, хоч я цього й не хочу, то й утримуюсь.
Хоча... буду писати. Коли зрозумію, як це зробити.

Отже, трохи відійшов від шаленого листопада. Бо заїздився, якщо чесно.
Бо спочатку півтори тижні в Сан-Антоніо, потім одразу до Санкт-Петербургу, потім до Красноярську. В результаті до офісу я потрапив лише через три тижні :).

Власне, що я там робив у Сан-Антоніо?

Мені випала нагода пройти тренінг з термографії 1 рівня. З одного боку, давно вже хотів почати "формалізувати" свої професійні навички, з іншого боку, дуже хотів подивитися, як подібні тренінги в США відбуваються, зважаючи на те, що тепловізійні технології зараз в основному сунуть саме звідти й саме в США найрозвиненіші застосування термографії. А тут ще на роботі американські колеги дуже наполегливо запропонували мені пройти цей тренінг. Настільки наполегливо, що він відбувся навіть після того, як мій місцевий московський менеджмент прийняв однозначне рішення про те, що зсунути час проведення тренінгу на наступний рік - це найкраща нагода скоротити видатки в межах загальносвітової кампанії зі скорочення видатків у межах нашої компанії по всьому світі.

Тренінг проводила компанія Snell Infrared, яка спеціалізується саме на навчанні з термографії. З цією компанією в моєї фірми дуже тісні стосунки, які з одного боку склалися історично, а з іншого боку, Snell Infrared як на мене дуже добре вміють проводити такі навчання й дійсно мають дуже суттєвий досвід в тепловізії.( Дивитися далі... )

От і здійснилася "мрія ідіота" - взяв перший щабель у драбині термографічної кваліфікації.
Сьогодні закінчився навчальний курс, склали іспити, результати будуть наступного тижня.
В мене ж попереду ще три дні особистого спілкування з одним із інструкторів The Snell Group, що провадила тренінг.
Сьогодні ще відбулося обговорення побудови бізнесу в Росії й на теренах колишнього СРСР.
Чесно кажучи, часу просто не залишається, хоча й ходжу містом, ходили в ресторан...
Багато чого цікавого спостерігаю.
Перше враження було негативним.
Зараз можна сказати починаю закохуватися в Сан-Антоніо і в Америку. Хоча й розумію, що не все тут так ідеально, як хотілося б... Але головне - спілкування з людьми й що відчуваєш. Може це тому, що всі, з ким я тут спілкувався - з маленьких містечок, з невеличких компаній, тому є відносто простими й щирими людьми. Але й хлопці з The Snell Group теж доволі щирі. Це незважаючи на те, що я цілком розумію, що вони добряче розвивають свій бізнес завдяки компанії, де я зараз працюю. Проте вони знають свою справу й дуже чесно її роблять. Тож якщо комусь треба опанувати термографію - то сміливо можу радити звертатися до них. Дуже позитивні, дуже відверті... високо цінують продукцію моєї улюбленої компанії-роботодавиці, але не пресують нікого тим, кому яке обладнання купувати...
Консультують багато великих концернів у США, переймаються безпекою атомних електростанцій, тощо. Тобто працюють активно.
Отже, мені сподобалося.
Треба далі думати, як все це в свою роботу вбудовувати.
Фотографії пізніше викладу.
До речі, хоча тут і не радіють перемозі Обами - бо навіть бачив вивіску у Сан-Антоніо, що можна перекласти як "Наш бізнес створили ми, а не уряд, тому давайте в листопаді відправимо Обаму туди, звідки він з'явився", але й трагедії ніхто з цього не робить.

Долетів. Трошки довелося побігати у Франкфурті й у Хьюстоні зі стиковками.
Прикордонний контроль пройшов без проблем, хоча всіляким залякували, що й запрошення вимагатимуть, й допитиватимуться прискіпливо, навіщо приперся...
Так, спитали про мету візиту, заповнив дві форми, одну митну, одну - іміграційну картку. Зняли відбитки пальців, зробили фотографію. Все. Ласкаво просимо до Сполучених Штатів!
Побіг, бо вже до відльоту наступного рейсу лишалися 15 хвилин. Забрав свою сумку, пробіг крізь митний контроль (віддав синю форму), забіг здав сумку в багаж і побіг на наступний рейс. Ненадовго затримався на пункті перевірки авіаційної безпеки, й побіг до виходу. Влетів до літака - вже за мною двері зачинили.
Ще 45 хвилин - і я в Сан-Антоніо.
Сумку мою все ж таки десь заникали по дорозі від Хьюстону до Сан-Антоніо, тож сподіваюся, що до готелю прибуде. Хоча явно всім усе пофігу.
Сиджу чекаю на машину з готелю, що має з аеропорту забрати.

Авжеж, "в москалі забрали", тож так і пишу. :)
Сьогодні на роботі почулося між колегами. Анекдотик.
Сидить сумний чоловік і каже:
- От вже життя обридло мені, що якось з ним покінчити треба. Чи поїхати на село й спитися, чи до Москви на роботу...

Current Mood: amused

Поточний тиждень пройшов під знаком Кайзену. Це така внутрішня дія, коли збирається до купи низка працівників компанії із залученням колег з інших регіонів, виноситься на обговорення поточна ситуація, поточні проблеми, йде пошук недоліків, які навіть не помічаєш, потім іде мозковий штурм щодо того, що ж із цим робити.
Ця подія зазвичай визначає напрямок розвитку принаймні на один-два роки. До того ж допомагає поглянути на поточні справи.
Підготовка до кайзену зайняла якийсь час і зусилля. А потім ще все обговорювали, аналізували, знову обговорювали... Врешті до чогось прийшли.
Все було цікаво й дуже позитивно. Хоча й завершували кожен день десь о восьмій вечора.
Винайшли кілька простих, але ефективних інструментів аналізу ситуації на основі даних, які в корпоративній системі є. Теж цікаво. Подія більше для стратегії, тактику ще виробляти доведеться.
Але...
Після кайзену якийсь зсув у психіці. Окрім того, що всі втомилися... якось інакше життя сприймається.
Ото показилися! :)

Коли вилітав з Єкатеринбургу, то зателефонував до служби таксі, з якою є угода в моєї фірми. Проте, там одразу відповіли, що вільної машини може не бути. Я попрохав, щоб принаймні повідомили, коли прилечу, на що очікувати. Добре, що одразу попередили, що не гарантують машину.
Тож коли прилетів до Домодєдова, зателефонував - виявилося, що машин немає.
Отримав багаж, вийшов. Мене одразу "прийняли" "бомбіли". Пішов до стійки замовлення таксі. Там теж сказали, що вільних машин немає.
На мене одразу накинулися місцеві "бомбіли" з пропозиціями своїх послуг: "Паєхалі, в очєрєді стаять нє будєшь, бистро давєзьом".
Я їх теж неввічливо проігнорував. Навздогін почув вигуки "О! Нємой пашол" у супроводі традиційних висловів російською мовою, коли хтось висловлює своє глибоке обурення :).
От цікаво, як вони сподіваються отримати нормальних клієнтів, коли в них таке ставлення до споживача? До того ж всюди по аеропорті розвішані плакати з закликами не користуватися послугами "приватних таксистів".
Вийшов з аеропорту, пішов, сів до Аероекспресу. Вже з потягу замовив таксі від Павелецького вокзалу. Звідти вже машини були в наявності.
Коли зустрівся з таксистом біля вокзалу - ми трохи розминулися, то спитав його про "пробки", через які не було машин в Домодєдово. Він сказав, що щойно приїхав з Домодєдово, а там зараз просто немає машин. Ну а дівчата-диспетчери мають щось пояснити, щоб не викликати обурення. Проте як на мене пояснення, що немає вільних машин - цілком нормальне.
Доїхали за годину додому. Одинадцята ночі - а в Москві в п'ятницю ще не всюди пробки розсосалися. Особливо на виїзді з міста. Шалене місто. Й шалений день - п'ятниця.
До речі, вартість поїздки на таксі для моєї компанії складе близько 900 рублів, що зважаючи на загальну відстань, яку доводиться проїхати - більше 30 км - цілком нормальна ціна.
Тож не таке вже дороге московське таксі, якщо користуватися послугами нормальних перевізників. Одна проблема, знайти таких буває важкувати.
А "бомбіл" треба виживати з ринку як клас. Простим способом: голосувати грошима. Тобто принципово не користуватися їхніми послугами. Зараз на вокзалах і в аеропортах часто можна зустріти об'яви з рекламою служб таксі або навіть диспетчерські стійки. Досвід показує, що там навіть за найневідповідальніших перевізників ризик набагато менший, ніж з "бомбілами".
Хоча, з іншого боку, мені прикро спостерігати, що в Росії майже немає малого бізнесу. І ставлення до "ІП" - як за радянських часів до спекулянтів. Хоча багато хто, працюючи десь, і має зареєстроване на себе "ІП" з якимось невеличким обертом. Отака амбівалентність :).
Проте, з таксі я поки що не спостерігаю нормальних дрібних приватних перевізників. І це погано насправді. Навіть не зважаючи на те, що я в цьому дописі сам закликаю "знищити" саме приватних перевізників. Але тут саме та сфера, де має бути державне регулювання. Хоча, нажаль, тут теж, якщо держава кудись втручається - то краще б вона цього не робила :).

Три рази до одного й того ж міста за останні півроку - це багато.
Не тому, що мені не подобається. Просто за статистикою зважаючи на територію, якою доведеться опікуватися - це справді багато.
Цього разу семінар пройшов теж на мій погляд вдало. А людей прийшло навіть більше, ніж в Санкт-Петербурзі. Хоча теми я обрав "не прохідні" - нічого про тепловізори. Лише про якість електроенергії й діагностування приводів з частотними перетворювачами. Хоча й згадував тепловізорі, бо воно все насправді пов'язане.
І в Челябінську й у Єкатеринбурзі питав наших дистриб'юторів: як справи, що коїться, які спостереження. Всі в один голос казали, що якась прірва й бізнес не росте, а падає. Й вересень якийсь на диво тихий і "пустий".
В Москві все блищить, крутиться купа грошей, а в регіонах явно відчувається наближення кризи. І не знаю, кому і як пояснити, що часи шаленого нафтового буму, який був ще кілька років тому - вже пройшли.
За розумної політики ті гроші, що тоді було отримано, та навіть ті, що отримують зараз - можна було б використати для модернізації країни й шаленого ривку. Хоча... врешті деякі не найбільші штати в США мають бюджет, що дорівнює бюджету Росії. Тому насправді не так уже й багато тих грошей.
Сумно. Бо Єкатеринбург мені якось трошки запав. Хоча місто теж не без проблем.
Можливо, просто вдалося зав'язати з людьми гарні стосунки.
А готель, до речі, в Єкатеринбурзі був найкращий. Недешевий. Але в Росії здається взагалі немає нормальних дешевих готелів. Тож якщо є гроші й хочеться гарного сервісу, стильного й затишного готелю з гарною панорамою на місто - то в Єкатеринбурзі можу відверто порадити Онєгін (www.hotelonegin.com). В принципі як на середні ціни по місту для 4-зіркових готелів - нормальні ціни. І якість цілком відповідає ціні.

До Челябінська зважаючи на різницю в часі дістався вже вночі. Вийшов до зали аеропорту - й одразу потрапив до обійм місцевих таксистів, які почали пропонувати свої послуги. Я їх неввічливо проігнорував, оскільки пам'ятаю свій негативний досвід в Омську. Дочекався багажу, підійшов до стійки виклику таксі, замовив... і мені дістався один з тих, що так налетіли на прибулих.
Він пожартував, що все одно до нього повернувся. Потім спитав, чому так неввічливо з таксистами поводжуся. Я йому пояснив, що вже кілька разів було, що наривався на надмірні ціни, тому принципово намагаюся уникати таксистів, що стоять на виході й щось пропонують. Краще вже через диспетчера замовити, навіть якщо це буду все одно дорого, принаймні з бугалтерією простіше розмовляти й звітувати, бо тоді в них до мене претензій немає.
Він теж поскаржився, що кілька таких "бомбіл" і серед їхньої братії є, тому й іншим через таких дістається.
Врешті довіз, я розплатився. Квитанцію мені видала ще диспетчерка.
Коли їхали - дивився навкруги. Місто справило важке враження. Дуже нагадало Запоріжжя. Особливо коли повз металургійний комбінат проїжджали і я відчув знайомі запахи. Спитав таксиста, які є ще підприємства окрім металургійного заводу. Їх тут виявилося багато.
Поселився в готелі. Готель за словами таксиста - один з гарних готелів у місті. Парк-Сіті. В принципі звичайні чотири зірки. Що здивувало - так це розмір кімнат.
Я вже давно звик до невеликих готельних кімнат. А оскільки зазвичай їжджу у справах, то найважливіше, щоб в готелі було ліжко з гарним матрасом, щоб нормально спати можна було, душ, стіл для роботи, стілець і зручно розташовані розетки. Тому такі великі номери, як були тут - відверто вразили. Якось на мій погляд здалися просто непотрібною розкішшю. Ще й дівчина від партнерів, яка бронювала номер, чомусь забронювала на мене... два номери на одну добу, а не один на дві. Сувора дівчина :).
Тому наступного дня перед семінаром довелося перебратися до іншого номеру, дорожчого й... ще більшого. З величезною ванною кімнатою, яка б сама по собі могла потягнути на цілий невеличкий готельний номер, та з величезною ванною, більше схожою на басейн. Я звик до своєї ванної, яку встановив вдома у Харкові під час ремонту - вона вже мені здавалася майже басейном - діти просто в ній плавали. А тут - моя домашня здалася маленькою.
Отже, я так і не зрозумів, навіщо мені такий великий номер. Проте, ціна цілком прийнятна для моєї фірми, тому й таке піде.
Семінар пройшов на диво жваво. Незважаючи на те, що реєстрацій було набагато менше, ніж хотілося, людей врешті прийшло майже стільки, скільки й у Санкт-Петербурзі. Слухачі реагували, задавали питання, а значить, таки слухали.
Хоча й міг би зробити краще.
Але це дивно. Завжди можна зробити краще. Але чомусь ті семінари, або роботу, які для себе оцінюєш як саме те, що й хотів зробити - часто не сприймаються іншими. І навпаки, те, що вважаєш за "стратку" - чомусь відзначають як щось надзвичайне. Прямо як у моєї дружини з приготуванням їжі: коли вона каже, що в неї щось не вийшло - то можна очікувати, що це буде дуже смачним :).
Ввечері директор компанії-дистриб'ютора провів прогулятися по Челябінську. Цікаво, що саме місто справило дуже гнітюче враження. Я б навіть сказав, що воно мене прибило так само, як колись Запоріжжя прибило <lj user="wlodek">а. Але люди приймали мене дуже приязно. І під час зустрічей наступного дня не помітив я чогось незвичайного. Тобто насправді так і не зрозумів, звідки пішло це інтернетрівське "Чєлябінскіє мужикі настолько сурови...". Не бачив тих суворих мужиків.
Ті, з ким спілкувався, дуже завзято розповідали про навколишню природу, про Уральські гори й гарні місця, де можна відпочити. При цьому самі ж казали, що в місті жити важко, бо кількість важкої промисловості дається взнаки.
Коли спитав, а чому й звідки пішло те гасло про "челябінських мужиків" - лише сумно посміхнулися, й сказали, що це прилипло тепер і від цієї сумнівної слави вже не здихатися. А розкрутила все це "Наша Раша". Воно може й смішно, але самим челябінцям не до сміху. Бо створює спотворений імідж.
Отаке знайомство з Челябінськом. Щодо роботи - там є де й над чим працювати. Тому думаю, що буду ще в цьому місті.
Може влітку вдасться виїхати з "суворими челябінськими мужиками" на їхні нахвалені озера :).

Хоча я вже й бував тут, але якось по-іншому. З обмеженими фінансами, більш залежний. Частково з незрозумілою метою.
Зараз хоча й теж було обмаль часу й не було вже сил після семінару ані на екскурсії, ані на щось інше - все одно якісь враження отримав.
Місто все ж таки сподобалося. Можна казати про якийсь особливий дух міста. Може в мене вже розвинулася трохи емпатія, але я якось складаю особисте враження по тим почуттям, які в мене виникають. А виникають вони з якихось незрозумілих причин, незважаючи на погоду, але дуже залежать від того, які стосунки я спостерігаю між людьми. А також через купу дрібниць, які підсвідомо відзначуєш, але не завжди одразу помічаєш.
Санкт-Петербург - все одно чомусь складає враження європейського міста. Навіть попри радянські назви, попри суто російські способи вирішення питань.
Цього разу, коли після семінару я вийшов прогулятися кількома кварталами навколо готелю - дійшов до Фонтанки, пройшовся нею, повернувся, чомусь до голови запала думка, що цар Петро I, коли закладав місто, говорячи сучасною мовою, запустив шалений, божевільний проект, що мав би наблизити Московське царство до Європи і врешті вивести його туди. Одним він знехтував. Або може просто не розумів своїм московитським розумом. В Європі просто інші суспільні стосунки. А Петро I намагався насильницьким чином намагався, щоб всі робили "як в Європі", але при цьому не змінивши суті самої держави. А суть та - Ординська.
Проте, проект частково вийшов. Йому вдалося створити одне таке місто, яке виглядає дуже по-європейськи.
До речі, чомусь і з людьми приємніше спілкуватися було. Вони якісь м'якші.
Що вразило на вулицях (йшов Московським проспектом, потім завернув біля Технологічного інституту на вулицю 1-у Красноармійську, потім біля собору повернув дійшов до Фонтанки, знову до Московського проспекту й назад) - так це кількість різних ресторанчиків, кафешек, їдалень. Таке враження, наче не в Росії. Бо одна з відмінностей, яка мені тут в очи кинулася - це нестача нормальних недорогих закладів харчування. Звик уже в Україні, що завжди можна знайти де недорого поїсти.
До речі, в цьому сенсі Санкт-Петербург теж приємно вразив. Хотів знайти якусь просту їдальню, щоб повечеряти, бо був сам ну й... чесно кажучи по наявності таких закладів теж складаю своє враження про місто. Тож знайшов їдальню буквально через дорогу. Вийшло недорого доволі пристойно поїсти. Мені в Москві навіть в найгірших ґенделиках не вдавалося поїсти менше ніж на 350 рублів. А тут на 200 рублів поїв :).
Потім наступного дня була одна зустріч. Я трохи зніяковів від того, з якою "великою людиною" довелося зустрітися. "Великою" в сенсі своєї сфери діяльності :). Зустріч пройшла доволі позитивно. Треба далі працювати.
Отакі враження від міста.
Потім був переліт до Челябінська. Але про це далі.

Залишився шалений тиждень. Попереду ще кілька. В принципі найнасиченіша пора року - це осінь. Найбільше треба робити. І жати й сіяти водночас.
Цього тижня був вояж Санкт-Петербург-Челябінськ-Єкатеринбург. І він закінчився. Закінчився вдало.
Отримав навіть позитивні відгуки від учасників семінарів, які проводив, а це немало.
Далі по містам коротенькі враження.

Минулого тижня був у Казані. На виставці. Тема - нафта й газ. Треба було засвітитися.
Місто справило приємне враження не дивлячись на те, що у підготовці до Універсіади наступного року все місто перерите. Згадав наші муки через підготовку до кубку Євро.
Власне кажучи, деякі центральні райони - відверто як після бомбардування. Асфальту немає зовсім. Комунікації оновлюють. Воронки й канави. Везли мене й колежанку на джипі, біля Міністерства економіки - повернули назад, бо далі можна було їхати лише на танку. Знаково!
Але якось доволі позитивно все це сприймається. І саме місто справило позитивне враження. Ціни нижчі від московських та й може від тих, що я по Росії зустрічав. Натомість по свідченням місцевих колег (дистриб'юторів), зарплатні доволі пристойні. Хоча й не дуже високі. Відповідають середньостатистичним показникам.
Як сказав директор фірми, яка власне й виставляла нашу продукцію на виставці, тут свої олігархи, така собі держава в державі, тож воно якось іде й відрізняється від решти Росії.
Теж згадав москалів. Тут їх теж не люблять.
Тут же ж почув про Крим: "Мы в прошлом году ездили туда отдыхать, так попытались распросить дорогу в Симферополе, нам не ответили. В маршрутке пытались узнать, где нам выходить, нам тоже не ответили. Это потому что мы по-украински разговаривать не умеем? Одна женщина нам помогла, у водителя маршрутки на ломаном украинском спросила, он ей ответил, она тогда нам объяснила".
Я ледь не зареготав, коли це почув. Пояснив, що Крим це шалено українофобський регіон і скоріше там можна нарватися на неприємності, якщо будеш українською звертатися до когось. А щодо того, що їм не відповіли - сказав, що банальне хамство, якого всюди вистачає. Запросив до Львова. Ну і до свого Харкова :).

Була можливість побавитися з тепловізором. Тож деякі цікаві об'єкти навіть запанорамив. Заодно відпрацьовую складання панорам з тепловізійних зображень. Hugin просто тішить. Навіть не очікував, що настільки гарно такі відносно складні для склеювання об'єкти обробить.

Тож ось що вийшло

Мечеть Кул-Шаріф. Свого часу більшовики її зруйнували, зараз її начебто відбудували в казанському кремлі знову. Але місцеві все одно вважають новобудовою. Але мечеть дуже ефектна.
( Дивитися далі... )
Вибачаюся наперед, що картинки не оптимізував, але вже не до того було :).

Щойно розплачувався за готельний номер у Мінську.
Один мільйон дев'ятьсот дев'яносто дев'ять тисяч двісті білоруських рублів.
І на касі на підставці для грошей, як насмішка, реклама системи Віза:
"Откройте карту Visa и вы получите шанс выиграть 250000 беларусских рублей!"

Початок ось тут: Американська амбасада.

Візу я врешті отримав. Але на тренінг вже не встиг. Цікаво, що колежанці моїй дали візу вчасно.
Важко сказати, чому. Може дзвінок сенатора "з того боку" допоміг, а може само собою.
Може обрали "Соломонове рішення": дівчині дати візу швидко, щоб хоч хтось втрапив до тренінгу, а мене, оскільки в мене за резюме доволі суттєвий досвід в термографії, вирішили щільно перевірити.
Спочатку, звісно, сильно засмутився. Відверто розстроївся. Але потім вгамувався. Ще встигну. Візу на рік відкрито.
Та й дівчина щойно повернулася цього тижня, то сказала, що мені там відверто нічого було робити, бо там все було для тих, хто зовсім нічого не знає. Та й втрапити на цей тренінг можна й через кілька років, якщо треба.
А от що було дійсно шкода - так це те, що не зміг поки що зустрітися з людьми з тепловізійного підрозділу. Але вони там теж забігані, тому з'явився один буквально на півдня й далі побіг. Тож думаю зустрінуся ще. Врешті електронною поштою нормально спілкуватися виходить. Та й досвід такого віртуального спілкування й навіть успішного ведення бізнесу є. Хоча особиста зустріч дуже багато важить.
Тож можна вважати, що Госдеп США визнав мене достатньо благонадійним :).

Веду я.

Оригинал взят у

fluke_ru в Видеопрезентация новых анализаторов качества электроэнергии Fluke 435 серии II

Новые анализаторы качества и энергии 430 Series II предлагают самую лучшую функциональность для анализа качества электроэнергии и впервые предоставляют возможность денежной количественной оценки потерь энергии.

Новые модели Fluke 434, 435 и 437 Series II помогут обнаружить, предупредить и выяснить причины проблем с качеством электроэнергии в трехфазных и однофазных распределительных системах. В добавок, запатентованный Fluke алгоритм расчета потерь энергии, Унифицированное измерение мощности (Unified Power Measurement), позволяет измерить и дать количественную оценку потерь энергии в следствие проблем низкого качества электроэнергии, такими, как гармоники и дисбаланс, что позволяет пользователю выделить источник потерь энергии в системе и выполнить необходимый ремонт.

- Качество электроэнергии и энергосбережение
- Новая серия – новые возможности
- Калькулятор потерь энергии
- Обзор моделей
(- Стендовая демонстрация)

Семинар проводит Александр Бардаков, технический менеджер Fluke CIS

Во время семинара Вы сможете в он-лайн режиме задать вопросы специалисту. Все участники получат материалы семинара.

Дата начала мероприятия: 15.08.2012 13:00
Статус мероприятия: Открытое мероприятие

http://my.comdi.com/event/64879/?t=23518

Прибыл в Эйндховен.

Как-то после последних нескольких недель сплошной гонки и командировок сильно устал в дороге. Поэтому приехал в гостиницу и завалился спать, вместо того, чтобы пойти обедать. Даже сейчас проснулся, есть нет ни сил, ни настроения, ни желания, поэтому опять лягу спать. И буду уже завтракать :).

Хотя и фотографировал кое-что из окна поезда, но выкладывать нет никакого настроения. Может быть позже.

Гостиница - Art Hotel Eindhoven. Мне понравилась. Действительно арт-отель. Правда, цена кусается, впрочем, это не проблема, поскольку расходы компенсирует фирма, а гостиница рекомендована тоже ей.

Аэропорт Shiphol в Амстердаме нельзя сказать, чтобы поразил, но в общем произвел положительное впечатление. Большой. Багаж на ленты выгружают сразу с нескольких рейсов. На мониторе отображается ожидаемое время получения багажа. Достаточно точно.

Когда ехал, то немного беспокоился насчет того, где наличностью разжиться по приезде. Ночью перед выездом специально выходил в круглосуточной обменке 100 евро покупал, чтобы хоть что-то в кармане было на мелкие расходы. В конце концов оказалось все достаточно цивилизовано: банкоматы почти как у нас, на каждом углу. И в аэропорту много. А то помню, когда в Праге пришлось немного понервничать, пока определился, где банкоматы находятся.
Вывод: если летишь в Нидерланды через Амстердам, основную сумму можно на карточке держать и не морочить себе голову с обменом валюты. Хотя, конечно, всякое может быть (карточку потерял, забыл, перестала работать), поэтому какие-то наличные в кармане все же должны быть.
Да, еще, был приятно удивлен, когда банкомат выдал деньги мелкими купюрами.

Кстати, неприятным сюрпризом было, когда я зарегистрировал багаж до Амстердама, а в Борисполе, где, как транзитных пассажиров, сразу отвезли в терминал F, заставили забрать багаж и сдать его снова. Глупость какая-то. И ведь это было не с одним несчастным рейсом из Харькова. Одновременно в это время прибывало еще 3-4 таких же транзитных рейса. В результате вначале образовалась некоторая толкучка при разборе багажа, а затем длиннющая очередь на повторную регистрацию его же. Причем, что самое интересное, на багаж никто никаких новых бирок не клеил.
Возникает логичный вопрос: зачем? Хотят к Евро-2012 устроить веселую жизнь тем, кто рискнет таки прилететь на чемпионат в Украину?
В конце концов, если уж выдавать и снова сдавать багаж, могли бы цивилизованную ленту поставить, народ хотя бы не толпился и не нервничал.

Из интересных впечатлений. Из Харькова летел на самолете Ан-148. Как ни странно, но самолет оставляет достаточно приятное впечатление. Места для ног вполне хватает по сравнению с другими. Внутри салон вполне современный. Пока ничего не отваливается. Двигатели при пуске создают небольшую вибрацию, больше, чем у Боингов и Аэробусов, но это только в момент пуска.
Единственный неприятный момент, который сильно задел, как говорится, "дьявол кроется в мелочах" - это кривые стекла иллюминаторов. Их видимо по какой-то хитрой технологии делали как цельные изделия, поэтому стекло имело утолщение по периметру. И уплотнитель явно горячим методом напрессовывался. В результате нормально что-то было видно только через центральную часть иллюминатора, по периметру были значительные искажения. И уплотнитель неаккуратно был сделан. Просто очень неаккуратно получилось. Могли бы и получше сделать. В любом случае такого у зарубежных "конкурнетов" не наблюдал. Даже в стареньких ATR-42, которые UtAir эксплуатирует на рейсах Харьков-Москва.

На следующей неделе буду в Эйндховене. Поэтому кто желает встретиться - выходите на связь!

Маша, отзовись! :)

Profile

alexbard

Просто о тепловидении

November 2015

S	M	T	W	T	F	S
1	2	3	4	5	6	7
8	9	10	11	12	13	14
15	16	17	18	19	20	21
22	23	24	25	26	27	28
29	30

Syndicate

Page Summary

Style Credit

Base style: Nouveau Oleanders by branchandroot
Theme: Vintage Christmas by dancing_serpent
Resources: OpenClipart

Expand Cut Tags

No cut tags

Page generated Apr. 23rd, 2025 05:39 pm

alexbard

Entries tagged with работа

Нові книжки, нові знайомства

Прес-сніданок

Электрика всевидящее око

Алмати. Ранок

Журнальне

Термографічний тренінг у Сан-Антоніо

Сан-Антоніо

Прибув на інший берег...

Життя москальське...

Відкайзенилися-показилися...

Повернення. Таксі

Єкатеринбург

Челябінські мужики настільки суворі...

Санкт-Петербург

Вихідні

Казан-місто

Мандрівничне

У продовження теми

У середу наступний відеосемінар

Прибытие

Нидерланды...