alexbard

Минулого тижня був у відрядженні в Нижньому Новгороді. На виставці.
Там з'явилася змога познайомитися напевне з провідним фахівцем із застосування термогафії для медичної діагностики - доктором медичних наук, Колесовим Сергійом Нікандровичем.
З його контактами мені допомогли знайомі з Санкт-Петербургу. Але й пан Колесов дуже легко згодився на зустріч. Під час розмови виявився дуже приязною й відкритою людиною, що не завжди буває.
Мені цікаво було зрозуміти, які вимоги він як лікар ставить до тепловізорів, які перспективи можуть мати мої тепловізори в медицині. Одностайної відповіді я не отримав, бо її насправді немає, але на багато питань отримав відповіді під час розмови.
Врешті все зводиться до того ж, на чому я й раніше стояв: щоб ефективно застосовувати термографію в своїй галузі, треба бути гарним фахівцем в своїй галузі й добре розуміти, що і як функціонує. Тоді тепловізор просто дасть тобі необхідну інформацію.
Із неживими об'єктами іноді буває складніше: їм неможна сказати, що зробити, як стати, яке навантаження взяти. Не завжди можна подати якесь відоме навантаження або забезпечити зміну навантаження, як тобі хочеться - бо все працює.
А людину можна попрохати виконати якісь вправи й подивитися, як змінюються температури тіла. Проте - треба знати, із чим ці зміни пов'язані. Тож в першу чергу треба бути гарним лікарем і добре розумітися на тому, як функціонує людський організм і без тепловізора.
Чути про все це було дуже цікаво. Нажаль, в Україні мені так і не вдалося завести знайомства з лікарями, які б з одного боку з ентузіазмом до термографії поставилися, з іншого боку, які б могли доволі чітко пояснити, чому і як змінюються температури поверхні тіла людини.
Тому, коли розмова торкнулася можливості придбати дві книжки, автором яких є пан Колесов, я просто запитав "Скільки?" :).
Книжки були видані малим тиражем - всього 500 примірників - тобто для вузькогалузевого використання.
Мені ж потрібні, щоб знати, як все розвивалося на території колишнього СРСР й достатньо кваліфіковано відповідати на запити наших дистриб'юторів на кшталт "ми хочемо запропонувати тепловізори медикам".
А ще пан Колесов провадить навчальні курси для лікарів із застосування тепловізії в медицині.
Також він мав безпосереднє відношення до створення мережі кабінетів тепловізійної діагностики в останні роки існування СРСР. Нажаль, після краху більшість обладнання поступово вийшла з ладу, а цікавість до тепловізійної діагностики згасла, бо стали з'являтися й поширюватися більш дорогі але й більш потужні методи прямої візуалізації, які насправді ставили набагато менші вимоги до кваліфікації лікаря для постановки діагнозу. Хоча з останнім твердженням можна й посперечатися.
Отже нижче скановані обкладинки тих книжок, що я отримав.

На Святвечір нарешті вдалося виконати наступний етап мого особистого невеличкого тепловізійного проекту.
Є такий задум. Оскільки я зараз в Росії, часто подорожую по роботі, і часто маю при собі тепловізор, то і задля себе і задля рекламних цілей зробити серію тепловізійних знімків різних цікавих і визначних місць. Просто гарні картинки.
Вчора ввечері я відвіз подругу моєї дружини, що приїздила до нас погостити на Новий Рік, на вокзал, бо їй треба було вже повертатися додому.
Потім від Курського вокзалу поїхав з дружиною до центру, керуючись навігатором. Той завів мене аж майже на Червону площу, де я нахабно розвернувся на Площі Васильївський Узвіз перед самим Кремлем і Собором Василія Блаженного, виїхав на Великий Москворецький Міст і поїхав на острів. Машину я залишив на паркінгу біля Болотної площі. Дивно, незважаючи на доволі велику кількість машин цієї ночі, що було зрозуміло, бо народ подався до храмів Різдво зустрічати, але паркінг в самому центрі неподалік від Кремля був вільний. При цьому узбіччя вулиць переважно були зайняті. Воно з одного боку зрозуміло, бо за паркінг платити треба, а так можна й безкоштовно стати. Проте не хочу ризикувати, бо машина корпоративна, та й якщо за якісь порушення доведеться машину витягувати - на роботі не зрозуміють. Політика compliance американської транснаціональної корпорації: маєш бути святішим за Папу Римського :).
Тож вийшли ми Фалєєвським провулком до Софійської набережної й трохи прогулялися, періодично зупиняючись для того, щоб зробити деякі знімки. Знімки я робив фотоапаратом і тепловізором. Фотоапаратом робив трохи поспіхом, тому на жодну художність не претендую. Скоріше своєрідна хроніка. А тепловізійні знімки цікаві самі по собі. До того ж оскільки є обмеження пов’язане з розміром приймача випромінення (в наших тепловізорів поки що максимальний розмір 320х240), то робив багато знімків, щоб потім зібрати їх у єдині кадри.
( Дивитися далі... )

Оригинал взят у carabaas в Коля сказал, если выиграем, то нас убьют!©

В блоге у автора.
Автора знаю лично. А жена возила макет вместе с автором еще на стареньком "втором" Гольфе. :)

Оригинал взят у u_illicha в Глобус Харькова

( Read more... )

Вчера прочел хороший анекдот:
Мужчина, который утверждает, что место женщины на кухне, – просто не
знает, что с ней делать в спальне.

Где искать "демотиваторы" и подобное? Да везде!

Вот вчера катались с представителем съемочной группы нового фильма Алексея Германа младшего "Под электрическими облаками", искали локации (объекты для съемок) - Максим Розенфельд попросил посодействовать (не бесплатно) в поисках. Кстати, после съемок фильма "Дау" и откровенно свинского поведения съемочной группы Ильи Хржановского, в Харькове теперь словом "киношник" можно пугать людей. Не знаю, как дальше со съемками все будет происходить, но товарищ, с которым я вчера ездил вокруг Харькова, оставил достаточно приятное впечатление. И вобщем все договоренности были соблюдены.
Так вот. Вчера в Печенегах встретили обалденный плакат.



И вроде бы все правильно - и настолько шикарно, абсурдно одновременно, что даже добавить нечего.

А вот это встретил сегодня в кинотеатре на стойке по продаже попкорна и напитков.

Оригинал взят у zaj4onok_ua в post

Не мной сделанный, но все равно интересно :). Концепт достойный.

Не удержался. Утащил к себе.
Потому как все прям про меня... Третье поколение в чистом виде. Что-то из моих детей будет? :)

Кстати, сильно перекликается с тем, что в своем недавнем посте про память Голодомора писал, что в Украине это незаживающая рана, которая передается уже через несколько поколений.
Оригинал здесь.

Травмы поколений

Как же она все-таки передается, травма? Понятно, что можно всегда все объяснить «потоком», «переплетениями», «родовой памятью» и т. д., и, вполне возможно, что совсем без мистики и не обойдешься, но если попробовать? Взять только самый понятный, чисто семейный аспект, родительско-детские отношения, без политики и идеологии. О них потом как-нибудь.

( Читать про травму войны )

Короче, с нас причитается.
***

Итак, третье поколение. Не буду здесь жестко привязываться к годам рождения, потому что кого-то родили в 18, кого-то – в 34, чем дальше, тем больше размываются отчетливые «берега» потока. Здесь важна передача сценария, а возраст может быть от 50 до 30. Короче, внуки военного поколения, дети детей войны.

«С нас причитается» – это, в общем, девиз третьего поколения. Поколения детей, вынужденно ставших родителями собственных родителей. В психологи такое называется «парентификация».

А что было делать? Недолюбленные дети войны распространяли вокруг столь мощные флюиды беспомощности, что не откликнуться было невозможно. Поэтому дети третьего поколения были не по годам самостоятельны и чувствовали постоянную ответственность за родителей. Детство с ключом на шее, с первого класса самостоятельно в школу – в музыкалку – в магазин, если через пустырь или гаражи – тоже ничего. Уроки сами, суп разогреть сами, мы умеем. Главное, чтобы мама не расстраивалась.( Читать про третье поколение )

Автор: Людмила Петрановская, психолог