Свято Незалежності України

Навіть не знаю, як писати про це свято.
Для когось воно свято. Для когось - ні. В мене теж дуже суперечливе особисте ставлення до цього свята. І все ж таки це свято. Воно повинно бути святом. Це одна з ознак нормальної держави.
Цей допис явно буде сумбурним, хоча й пишу я його ввечері. Ну і нехай. Так буде природнішим, бо день я сьогодні особливо не планував і провів так, як провів.
Вже декілька років поспіль у мене це свято припадає на відпустку, тому я особливо його не відчуваю: і так відпочиваю.
До свят взагалі у мене зараз склалося теж суперечливе ставлення: дуже багато свят за рік, в деякі місяці через свята по півмісяця випадає, тому іноді важко знову включитися в роботу: дуже багато її накопичується за дні свят. Але День Незалежності - це як раз одне з тих свят, про які треба пам'ятати і які повинні бути святами.
Це - саме частина національної ідеї. Це як раз та річ, що в довготривалій перспективі як раз сприяє в тому числі і підйому заможності.
Багато хто дивиться на США, на Європу, згадує про те, як там ДЕРЖАВА ставиться до незаможних, як підтримує інвалідів. Але ж держава і державні службовці - це насправді такі ж люди як і всі інші. Тому якщо ми самі не будемо турбуватися про тих, хто потребує допомоги - то і державні службовці теж не будуть.
Я завжди заздрив тому, як громадяни європейських держав, і, особливо, США, з трепетом ставляться до відповідних свят. Так, вони живуть набагато краще, але вони самі це здобули. Довго і важко. А незалежності України лише 17 років і ми вже хочемо, щоб у нас все було як і у тих, хто вистроював свою державу вже декілька десятків, а то і сотень років.
І кожен раз, коли чую про те, як гарно жити "там" - а це я і сам вже бачив, виникає питання: а хто нам заважає почати жити краще?
Як раз днями мандрував через Польщу. Цікаво бачити, що Польща зараз виглядає набагато краще, ніж країни, що її оточують. І дорогих автівок на дорогах там набагато більше, ніж в сусідній Німеччині, хоча і менше ніж в сусідній Україні (це ще тема для окремого допису). Але також цікаво спостерігати, що багато чого там люди роблять самі: майже кожне подвір'я вичищене і прикрашене. Я не думаю, що державні органи влади спеціально їздять і допомагають людям робити гарні паркани, розбивати газони з квітами, висаджувати квіти на вікнах. Це - самі люди.
Більше того. За Польщею я мав змогу спостерігати з 2002 року, коли вперше опинився за кордоном. Я проїжжяв до Німеччини через Польщу майже кожен рік і бачив, як вона змінювалася. Зараз мені здається, що Україна не так вже далеко від Польщі відстала. Правда, по більшості, із-за самих людей. І на прикладі Польщі можу довести, що зміни накраще можуть відбуватися дуже швидко.
Навіть в Україні ці зміни зараз відбуваються. Можливо багато хто їх не помічає. Але вони йдуть.
Було б добре дожити до часу, коли ці зміни і до політиків дійдуть :).
І було б добре подивитись, як почнуться зміни серед самих людей.
Україна поки що хвора, причому дуже тяжко. Але я сподіваюся, що ця хвороба не смертельна і врешті решт від неї вдасться оклигати. І одними з ліків до такого одужання є регулярне святкування своєї незалежності. Це як нагадування про те, що все ж таки ми живемо в своїй державі і її треба змінювати. А всі зміни треба починати з себе.
Не знаю, чи вистачить у мене сил хоча б втриматись на тих засадах, за якими я намагаюся жити. Цього року в мене вже була ситуація, коли я вже дуже втомився від того, що мене оточує і навіть хотів поїхати з України. Але коли я почав більш уважно роздивлятись навколо себе, то помітив, що дуже багато чого навколо мене змінюється. Не завжди ці зміни накраще. Ще дуже багато руху на спад, але в багатьох місцях помітно й зворотній рух на підйом. Йому тільки не треба заважати. Він підхопить і потягне вверх і те, що зараз занепадає. Багато змін зараз лише точкові і не дуже помітні, але Україні треба цих змін накопичити достатньо, щоб вони почали грати разом і дали сукупний ефект. Я сподіваюся, що через декілька років ці зміни можуть стати раптово помітними і призвести до такого собі позитивного "вибуху", коли більшість людей в Україні все ж таки перестануть скиглити і жалітися, а візьмуться за розум і все ж таки визнають, що за них самих їх життя ніхто не покращить, а коли самі покращать своє життя, то і перестануть жалітися і спробують покращити життя тим, хто поряд. Тоді й вийде, що держава допомагає людям покращувати життя. Бо держава - це в першу чергу люди, які її складають.
Якщо в Харкові обрали Добкіна мером, або в Київі - Черновецького - то це лише тому, що самі такі. Треба спробувати бути іншим, тоді і до влади прийдуть інші люди.
А свято Незалежності - це як раз нагадування про те, що все залежить від нас самих, а не від когось, бо Україна тепер попри всі суперечки - все ж таки незалежна.
Про це говорить багато чого. Навіть ставлення Росії до України, не дивлячись на всі проблеми, які Росія пробує створити. Росія просто діє прагматично, відстоюючи свої інтереси. Але, якщо подивитися уважно, то там, де Україна починає просто відстоювати свої інтереси, там їй врешті решт поступаються. Навіть та ж Росія. Просто треба розуміти, що свої інтереси варто відстоювати. І це не страшно, це нормально.
Про це говорять і ті факти, що після заяв про те, що ЧФ у Севастополі не підкоряється наказам Президента України, формально він почав дотримуватися нових правил, а також те, що Росія попри всі свої викрутаси все ж таки поздоровила Україну з святом Незалежності.
Тож і всіх українців теж з Днем Незалежності!

Свято Незалежності України

Навіть не знаю, як писати про це свято.
Для когось воно свято. Для когось - ні. В мене теж дуже суперечливе особисте ставлення до цього свята. І все ж таки це свято. Воно повинно бути святом. Це одна з ознак нормальної держави.
Цей допис явно буде сумбурним, хоча й пишу я його ввечері. Ну і нехай. Так буде природнішим, бо день я сьогодні особливо не планував і провів так, як провів.
Вже декілька років поспіль у мене це свято припадає на відпустку, тому я особливо його не відчуваю: і так відпочиваю.
До свят взагалі у мене зараз склалося теж суперечливе ставлення: дуже багато свят за рік, в деякі місяці через свята по півмісяця випадає, тому іноді важко знову включитися в роботу: дуже багато її накопичується за дні свят. Але День Незалежності - це як раз одне з тих свят, про які треба пам'ятати і які повинні бути святами.
Це - саме частина національної ідеї. Це як раз та річ, що в довготривалій перспективі як раз сприяє в тому числі і підйому заможності.
Багато хто дивиться на США, на Європу, згадує про те, як там ДЕРЖАВА ставиться до незаможних, як підтримує інвалідів. Але ж держава і державні службовці - це насправді такі ж люди як і всі інші. Тому якщо ми самі не будемо турбуватися про тих, хто потребує допомоги - то і державні службовці теж не будуть.
Я завжди заздрив тому, як громадяни європейських держав, і, особливо, США, з трепетом ставляться до відповідних свят. Так, вони живуть набагато краще, але вони самі це здобули. Довго і важко. А незалежності України лише 17 років і ми вже хочемо, щоб у нас все було як і у тих, хто вистроював свою державу вже декілька десятків, а то і сотень років.
І кожен раз, коли чую про те, як гарно жити "там" - а це я і сам вже бачив, виникає питання: а хто нам заважає почати жити краще?
Як раз днями мандрував через Польщу. Цікаво бачити, що Польща зараз виглядає набагато краще, ніж країни, що її оточують. І дорогих автівок на дорогах там набагато більше, ніж в сусідній Німеччині, хоча і менше ніж в сусідній Україні (це ще тема для окремого допису). Але також цікаво спостерігати, що багато чого там люди роблять самі: майже кожне подвір'я вичищене і прикрашене. Я не думаю, що державні органи влади спеціально їздять і допомагають людям робити гарні паркани, розбивати газони з квітами, висаджувати квіти на вікнах. Це - самі люди.
Більше того. За Польщею я мав змогу спостерігати з 2002 року, коли вперше опинився за кордоном. Я проїжжяв до Німеччини через Польщу майже кожен рік і бачив, як вона змінювалася. Зараз мені здається, що Україна не так вже далеко від Польщі відстала. Правда, по більшості, із-за самих людей. І на прикладі Польщі можу довести, що зміни накраще можуть відбуватися дуже швидко.
Навіть в Україні ці зміни зараз відбуваються. Можливо багато хто їх не помічає. Але вони йдуть.
Було б добре дожити до часу, коли ці зміни і до політиків дійдуть :).
І було б добре подивитись, як почнуться зміни серед самих людей.
Україна поки що хвора, причому дуже тяжко. Але я сподіваюся, що ця хвороба не смертельна і врешті решт від неї вдасться оклигати. І одними з ліків до такого одужання є регулярне святкування своєї незалежності. Це як нагадування про те, що все ж таки ми живемо в своїй державі і її треба змінювати. А всі зміни треба починати з себе.
Не знаю, чи вистачить у мене сил хоча б втриматись на тих засадах, за якими я намагаюся жити. Цього року в мене вже була ситуація, коли я вже дуже втомився від того, що мене оточує і навіть хотів поїхати з України. Але коли я почав більш уважно роздивлятись навколо себе, то помітив, що дуже багато чого навколо мене змінюється. Не завжди ці зміни накраще. Ще дуже багато руху на спад, але в багатьох місцях помітно й зворотній рух на підйом. Йому тільки не треба заважати. Він підхопить і потягне вверх і те, що зараз занепадає. Багато змін зараз лише точкові і не дуже помітні, але Україні треба цих змін накопичити достатньо, щоб вони почали грати разом і дали сукупний ефект. Я сподіваюся, що через декілька років ці зміни можуть стати раптово помітними і призвести до такого собі позитивного "вибуху", коли більшість людей в Україні все ж таки перестануть скиглити і жалітися, а візьмуться за розум і все ж таки визнають, що за них самих їх життя ніхто не покращить, а коли самі покращать своє життя, то і перестануть жалітися і спробують покращити життя тим, хто поряд. Тоді й вийде, що держава допомагає людям покращувати життя. Бо держава - це в першу чергу люди, які її складають.
Якщо в Харкові обрали Добкіна мером, або в Київі - Черновецького - то це лише тому, що самі такі. Треба спробувати бути іншим, тоді і до влади прийдуть інші люди.
А свято Незалежності - це як раз нагадування про те, що все залежить від нас самих, а не від когось, бо Україна тепер попри всі суперечки - все ж таки незалежна.
Про це говорить багато чого. Навіть ставлення Росії до України, не дивлячись на всі проблеми, які Росія пробує створити. Росія просто діє прагматично, відстоюючи свої інтереси. Але, якщо подивитися уважно, то там, де Україна починає просто відстоювати свої інтереси, там їй врешті решт поступаються. Навіть та ж Росія. Просто треба розуміти, що свої інтереси варто відстоювати. І це не страшно, це нормально.
Про це говорять і ті факти, що після заяв про те, що ЧФ у Севастополі не підкоряється наказам Президента України, формально він почав дотримуватися нових правил, а також те, що Росія попри всі свої викрутаси все ж таки поздоровила Україну з святом Незалежності.
Тож і всіх українців теж з Днем Незалежності!