alexbard: (Me in InfraRed)
Перетягнув до себе.
Треба створювати нові символи, що не мають негативу, й наповнювати їх змістом.
Війна була й для України вона коштувала дорого.
А в Україні ця дата має стати днем Пам'яті, а не святом.

Оригинал взят у [livejournal.com profile] shtunda в Миру Вашому дому!

Ідея брателла Вогнеруба [livejournal.com profile] firecutter
alexbard: (Me in InfraRed)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] e_mir в Уважаемые читатели и друзья.

Я хочу попросить помощи.

Я стартовал проект Украин|А+, посвященным качественным украинским товарам и услугам (если вы меня читаете, то должны помнить что эта тема не оставляет меня уже несколько недель). Манифест проекта тут. Я понял что нужно выйти за рамки своего блога и поднять отдельный проект, где можно делиться информацией об отечественных продуктах, которые не стыдно похвалить.  Усилий одного меня – тут явно мало, поэтому я сделал то что в данный момент мне кажется минимально возможным – взял домен, поставил WordPress, настроил его в первом приближении, перенес тот небольшой объем контента, который был написан за эти три недели. Это не отменяет того что все еще очень сыро и мутно.

И – повторяю, мне нужна ваша помощь. В первую очередь нужны соавторы , которые поняли и приняли  бы идею сайта и начали бы описывать свои любимые продукты. Переводчики, для того чтоб сайт стал многоязычным. Далее - люди с художественным вкусом, умениями дизайнера, которые сумеют конструктивно покритиковать и не только. Возможно нужно все снести и начать заново. Затем, наверное, также пригодятся и веб-программисты.

И если вы в целом согласны с идеей проекта – дайте на него ссылку, будьте так добры.  Буду рад также услышать ваши мнения в комментариях.



[Написано на Дриме]

alexbard: (Me in InfraRed)
Я полегшав нарешті.
Аж на два автомобілі.
Хоча обидва й були вже зовсім не новенькі, але своє відпрацювали вправно. На одному свого часу доїхав аж до Берліну й Відня. На другому встиг лише Україною покататися, але теж у нових для себе місцях побував.
Коли минулого року перебрався до Москви, де надали службовий автомобіль, то постало питання продажу тих, що були в мене, бо переганяти їх до Москви й переєстровувати не мало аж ніякого сенсу, бо службовий класом вищий і новий. І оплачується компанією. А для моїх особистиї - з огляду на їх вік - перереєстрація від'їла б значний шмат їх вартості.
Тож стояли тут в Україні й чекали на своїх покупців.
Уже навіть якось не сильно сподівався на те, що швидко продадуться, то навіть на нинішні вихідні почав плани будувати, щоб якийсь із них використати для подорожі Україною. Бо на службовому додому наша митниця не пускає.
Бачте, громадянам України неможна тимчасово ввозити до України орендний автомобіль. А громадянам Росії можна. Тому цього разу моя службова машина залишилася в Білгороді, а до Харкова я вже далі діставався звичайним транспортом.
Проте, цей допис не про це.
Нарешті минулого тижня забрали один автомобіль. А вчора вже віддав другий. Тож тепер я дуже легкий. І як не дивно, з Україною стало менше зв'язків. Якщо раніше можна було б приїхати й поїхати мандрувати, то тепер вже буду мандрувати або Росією або Європою.
Цікаво, що фактично своїм законодавством Україна сама все більше витискує з себе тих, на кого є попит не лише в Україні. А всередині лишається те, що лишається. Хто ж буде економічне зростання й покращення забезпечувати?
І не про це теж допис.
Тепер просто навіть немає з чим до України їздити.
Ну й гаразд. В Росії мені теж ні за що чіплятися. Тож будемо шукати шляхів рухатися далі. Це цікаво. Подивимось, де коли буду. Може й назад заверне, але то вже як вийде.
alexbard: (Me in InfraRed)
Сьогодні зітнувся з ситуацією, яка трохи кумедна, але яку можна й на користь повернути, якщо правильно підійти.

Треба було оформити від мого імені згоду на перетин кордону моєю дружиною разом з дітьми. Тобто дружині дозвіл на перетин кордону України не потрібен. А от якщо вона дітей везе сама, без мене, то згідно нашого <strike>дебільного</strike>найгуманнішого законодавства, треба, щоб у неї була письмова нотаріально оформлена згода від мене. Причому в обидва боки.

Так от. Нотаріуси в Росії вимагають перекладу всіх українських документів російською мовою. У мене був такий переклад дитячих свідоцтв про народження, причому нотаріально засвідчений, але робив я його в Харкові. Навіть тут трохи зачепили, що треба було в Росії переклад робити, бо ж печатка харківського нотаріуса й та українською, а вони, бач, не розуміють.
Врешті, проблеми не було, хоча як на мене - це трохи дурість. Бо є переклад, нотаріально засвідчений, з печаткою. Що ще треба?
То вже просто казуси старої радянської системи, де презумпції невинності не було в принципі. Ну хіба що на папері.

Але. Я згоден платити за переклади навіть печаток з української на російську, аби ж вони лише не казали, що "нєт такова язика, ета всьо адін язик, і єсть малорасійскій діалєкт".

От вам! Їжте! Якщо вимагаєте перекладу в офіційних установах - значить є мова!
alexbard: (Me in InfraRed)
Сьогодні відвідав учбовий і сертифікаційний центр з неруйнівного контролю при Технічному університеті ім. Баумана - СертиНК (www.sertink.ru). 
Поспілкувався з керівницею напрямку теплового контролю. Обговорив можливе співробітництво й можливість участі в навчальному процесі. Водночас трохи потеревеніли взагалі про стан теплових методів неруйнівного контролю, про методики, публікації, що були в Росії й в Україні. Я поділився своєю колекцією літератури. Показав нещодавні українські галузеві видання. Зокрема щодо контролю електричного обладнання. Було вже шість років тому непогане видання учбово-методичного посібника з діагностики електричного обладнання.
Жінка оцінила те, що в Україні було зроблено. Навіть висловилась, що от в Україні щось змінюється, а в Росії якось застигло.
Для мене зараз інше цікаве. Після того, що я спостерігав в Україні, мені здається, що це в Росії зараз щось змінюється, а в Україні застигло. Хоча насправді це суб'єктивно все. Бо я ще просто намагаюся обізнатися в усьому. Тому багато чого здається новим.
Але так, деякі речі і вдома непогано розвивалися. Тож не соромно показати, хоча й не свої наробки :).
alexbard: (Default)
Сьогодні дружина розповіла, що в її подруги в доньки в школі (10 років) ввели третю обов'язкову мову: китайську.
От тут і пригадав допис свого френда <lj user="je-suis-la-vie"> про те, що якщо не хочете вчити українську, то доведеться вчити китайську...

От уже й справджується...

Тому своїх дітей намагаюся привчати до англійської й української.
Якщо треба, то й китайську вивчать. Але то вже буде інше навчання і з інших позицій.
alexbard: (Default)
Ну що ж. Всіх друзів з цим святом. Бо дійсно це свято. Навіть не зважаючи на весь той бруд, що зараз коїться. Навіть не зважаючи на те, що зараз це свято трохи сумне.
Отже, мої п'ять копійок.
Щойно повернувся з Мінську. Спілкувався там з дистриб'юторами.
Пішла у нас мова про... москалів... Так. виявилося, що там їх теж не люблять.
І як представники двох поневолених народів - а в нас зараз точно що неволя, почали одне одному скаржитися.
Тож торкнулися виборів.
Розповів я, які "технології" підняття результату використовують.
А мені й кажуть: та то у вас просто ще верх демократії! Ви такі щасливі, що хоч щось можете зробити й у вас там хоч і знахабніли, але іще хоча б видимість чесних виборів роблять.
Тож, цінуймо те що маємо, й тримаймо, що б не забрали.

Зі святом всіх!
alexbard: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] reznichenko_d в Який шанс у якута стати президентом Російської Федерації?
Головний парадокс мого нинішнього стану у тому, що намагаючись послужити ідеї української державності, я виступив проти Української Держави, і тепер, мов заєць, накидаю петлі її широкими теренами, намагаючись не трапляти представникам любої Держави на очі. Така ситуація змушує до роздумів про парадокси історичного чину.

Багато розумних, успішних та шанованих мною людей неодноразово говорили: “У нашій державі діє правило – чим менше ти існуєш офіційно, тим менше у тебе проблем”. Простіше, дешевше та спокійніше для нервів не реєструвати бізнес, не платити податки, не звертатися до міліції, не лікуватися у державних лікарнях, не голосувати, врешті решт, щоб потім не нести моральну відповідальність за тих мутних типів, які стабільно пролазять у Верховну Раду під будь-якими знаменами. Служба в Державі – це копійчані зарплати та скажені хабарі; це огидні папірці, довідки, черги. Це міліція, ЖЕКи, паспортні столи; це система освіти, на чолі якої сидить російський агент, це армія, яку очолює російський агент, це податкова, яку очолює відвертий рекетир. Мені іноді дивно, що наша Держава досі утримує пенсійний фонд і платить нашим батькам гроші. Логічніше одразу видавати гречкою.

Перше гасло романтичного Декалогу українських націоналістів з висоти новітнього часу видається темним ідеалізмом, навпіл з інфантильною наївністю, щось на кшталт боротьби за світле майбутнє: “Здобудеш українську державу або згинеш у боротьбі за неї”.

Ну, тризуби в паспортах, а Янукович президент. За це вони гинули?
читати далі )

alexbard: (Default)

Хоча я доволі довго й позиціонував себе як російськомовного українця, але події, що зараз відбуваються в Україні з прийняттям мовних законів і мене змушують визначитися із своєю позицією.
Тож вирішив і я свій блог надалі вести українською.

Так, у побуті я розмовляю російською, бо батьки розмовляли російською. Хоча дідусі й бабусі - українською. Тому добре володію обома мовами. Й відверто радий, що донедавна були умови для формування людей-білінгвів. До речі, це гарна перевага у сучасному світі.
Мама перейшла на російську, коли вступила до Харківського державного університету. Бо університет тоді був російськомовний. Як вона розповідала - для неї, дівчинки з Полтави, було доволі важко пристосуватися до нового середовища, було важко вчитися, бо фактично доводилося ще й на російську переходити...

Таки травма у неї від того переходу залишилася на все життя.

Російську в Україні нема чого захищати. Вона й так непогано себе почуває. І не треба слухати Азарових і Табачників, що твердять, що начебто комусь в Україні забороняють розмовляти російською. Брехня. Це я як російськомовний українець можу відверто сказати.

А от українська, як би це дивно не було, потребує особливого захисту. Так, саме в Україні. Бо де ж іще можна створити нормальні умови для існування цієї мови?

Зараз я опинився в Москві. До речі, не в останню чергу саме через ту політику, що провадять Азарови й решта, але не тільки щодо мов, а й до власних громадян, які хочуть бути незалежними й власними силами вибудовувати свій добробут.
Сподіваюся, лише на обмежений термін.

Тому очікуйте далі. Нотатки зі столиці Золотої Орди :). Теж не ображайтеся, для кого Москва - "мать городов русскіх", бо вона мені справді дуже Золоту Орду нагадує. І зовні і багатьма порядками, багато з яких нажаль наші теперішні керманичі хочуть і в Україні завести. Нажаль, не без успіху.

До моїх російськомовних френдів прохання не ображатися й не сприймати цей реверанс як камень у свій бік. Тут у нас в Україні зараз свої розбори. Тому кому цікаво - ласкаво прошу. Коментувати можете будь-якою мовою. Відповідати я буду в своєму ЖЖ українською. У ваших ЖЖ - намагатимуся вашою мовою, з огляду на те, які мови сам знаю. Можу російською (росіянам), можу англійською (якщо хтось хоче). Можу спробувати французькою й німецькою, але то буде вже трохи виверт і навряд чи вам сподобається.

alexbard: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] reznichenko_d в Имперский шовинист Навальный


Русские имперцы, советские имперцы, и все подобные товарищи в массе своей – хорошие, душевные ребята. Они искренне хотят всем украинцам (кроме западных) добра. Хотят, чтобы восточные границы Украины проходили по побережью Тихого океана. Хотят, чтобы украинцы покупали газ по внутрироссийским ценам. Чтобы украинцы приезжали в Москву, занимали там большие государственные должности, руководили мировой державой, а не рядовой восточно-европейской. Они, в конце концов, считают украинцев русскими, а это не абы какая честь.

И упрямое нежелание принимать все эти блага они считают либо бараньим фанатизмом, либо результатом иностранных диверсий и промывания мозгов, потому что не может нормальный человек только ради права называться каким-то «украинцем» добровольно отказываться от стольких очевидных выгод.

«Ну что ты уперся в свое В УКРАИНЕ, глупенький? Ну почему В?..» - как бы ласково спрашивают русские имперцы, оглаживая украинца, будто коня по холке. Кормят с рук сахаром, терпеливо слушают его дикое фырканье. «Ну, я же тебе зла не желаю», - приговаривают они, - «Разве плохо, когда прозрачные границы и не надо по шесть часов стоять на таможне?..»

Украинец фыркает и нервно прядет ушами. Чует подвох.

…Ты хочешь торчать по шесть часов на границе? – Нет. – Ты хочешь платить пошлину за каждую провезенную в Россию пачку сигарет? – Нет. – Ты хочешь экономических войн с углеводородным монополистом? - Нет… - Вот и мы не хотим!.. (широкая братская улыбка)

…Если украинцы будут иметь равные шансы на поступление в московские ВУЗы, разве это плохо? – Нет… – Разве не лучше, если в наш глобальный век информационное пространство Украины не будет ограничено одним национальным хутором, но будет частью огромного информационного моря? – Нет. – Разве ваши крупные города не говорят по-русски? – Говорят… - Так почему бы не сделать русский вторым государственным?........

Наконец понимая, куда стелет русский имперец, украинец злобно взбрыкивает: «В Україні!», - и у русского имперца кончается терпение, – «Бандеровец! Ополяченный ублюдок! Американская подстилка! Газ по 700, сволочь!»

Русский имперец искренне не может понять, в чем тут загвоздка.

Помню, на киевском концерте Жанны Агузаровой певица, извиняясь за опоздание, с диким московским акцентом сказала публике: «Дякую, що ви мене дочекалися!» В ответ богема, столичные хипстеры, модники, не одно поколение как русифицированный «креативный класс» взревел от восторга. Что за мистика?


а відповідь давно відома )

November 2015

S M T W T F S
123456 7
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 09:48 pm
Powered by Dreamwidth Studios