alexbard: (Me in InfraRed)
Перетягнув до себе.
Треба створювати нові символи, що не мають негативу, й наповнювати їх змістом.
Війна була й для України вона коштувала дорого.
А в Україні ця дата має стати днем Пам'яті, а не святом.

Оригинал взят у [livejournal.com profile] shtunda в Миру Вашому дому!

Ідея брателла Вогнеруба [livejournal.com profile] firecutter
alexbard: (Me in InfraRed)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] e_mir в Уважаемые читатели и друзья.

Я хочу попросить помощи.

Я стартовал проект Украин|А+, посвященным качественным украинским товарам и услугам (если вы меня читаете, то должны помнить что эта тема не оставляет меня уже несколько недель). Манифест проекта тут. Я понял что нужно выйти за рамки своего блога и поднять отдельный проект, где можно делиться информацией об отечественных продуктах, которые не стыдно похвалить.  Усилий одного меня – тут явно мало, поэтому я сделал то что в данный момент мне кажется минимально возможным – взял домен, поставил WordPress, настроил его в первом приближении, перенес тот небольшой объем контента, который был написан за эти три недели. Это не отменяет того что все еще очень сыро и мутно.

И – повторяю, мне нужна ваша помощь. В первую очередь нужны соавторы , которые поняли и приняли  бы идею сайта и начали бы описывать свои любимые продукты. Переводчики, для того чтоб сайт стал многоязычным. Далее - люди с художественным вкусом, умениями дизайнера, которые сумеют конструктивно покритиковать и не только. Возможно нужно все снести и начать заново. Затем, наверное, также пригодятся и веб-программисты.

И если вы в целом согласны с идеей проекта – дайте на него ссылку, будьте так добры.  Буду рад также услышать ваши мнения в комментариях.



[Написано на Дриме]

alexbard: (Me in InfraRed)
Цікаво, на чому грунтується широко розповсюджений серед росіян міф про те, що Шевченко писав російською мовою, а потім його "Кобзар" був перекладений українською?
Так, у нього є й вірші російською. Але не дуже багато. І не визначальні. Але ж це не означає, що українською він НЕ ПИСАВ...
alexbard: (Me in InfraRed)
Я полегшав нарешті.
Аж на два автомобілі.
Хоча обидва й були вже зовсім не новенькі, але своє відпрацювали вправно. На одному свого часу доїхав аж до Берліну й Відня. На другому встиг лише Україною покататися, але теж у нових для себе місцях побував.
Коли минулого року перебрався до Москви, де надали службовий автомобіль, то постало питання продажу тих, що були в мене, бо переганяти їх до Москви й переєстровувати не мало аж ніякого сенсу, бо службовий класом вищий і новий. І оплачується компанією. А для моїх особистиї - з огляду на їх вік - перереєстрація від'їла б значний шмат їх вартості.
Тож стояли тут в Україні й чекали на своїх покупців.
Уже навіть якось не сильно сподівався на те, що швидко продадуться, то навіть на нинішні вихідні почав плани будувати, щоб якийсь із них використати для подорожі Україною. Бо на службовому додому наша митниця не пускає.
Бачте, громадянам України неможна тимчасово ввозити до України орендний автомобіль. А громадянам Росії можна. Тому цього разу моя службова машина залишилася в Білгороді, а до Харкова я вже далі діставався звичайним транспортом.
Проте, цей допис не про це.
Нарешті минулого тижня забрали один автомобіль. А вчора вже віддав другий. Тож тепер я дуже легкий. І як не дивно, з Україною стало менше зв'язків. Якщо раніше можна було б приїхати й поїхати мандрувати, то тепер вже буду мандрувати або Росією або Європою.
Цікаво, що фактично своїм законодавством Україна сама все більше витискує з себе тих, на кого є попит не лише в Україні. А всередині лишається те, що лишається. Хто ж буде економічне зростання й покращення забезпечувати?
І не про це теж допис.
Тепер просто навіть немає з чим до України їздити.
Ну й гаразд. В Росії мені теж ні за що чіплятися. Тож будемо шукати шляхів рухатися далі. Це цікаво. Подивимось, де коли буду. Може й назад заверне, але то вже як вийде.
alexbard: (Me in InfraRed)
Сьогодні зітнувся з ситуацією, яка трохи кумедна, але яку можна й на користь повернути, якщо правильно підійти.

Треба було оформити від мого імені згоду на перетин кордону моєю дружиною разом з дітьми. Тобто дружині дозвіл на перетин кордону України не потрібен. А от якщо вона дітей везе сама, без мене, то згідно нашого <strike>дебільного</strike>найгуманнішого законодавства, треба, щоб у неї була письмова нотаріально оформлена згода від мене. Причому в обидва боки.

Так от. Нотаріуси в Росії вимагають перекладу всіх українських документів російською мовою. У мене був такий переклад дитячих свідоцтв про народження, причому нотаріально засвідчений, але робив я його в Харкові. Навіть тут трохи зачепили, що треба було в Росії переклад робити, бо ж печатка харківського нотаріуса й та українською, а вони, бач, не розуміють.
Врешті, проблеми не було, хоча як на мене - це трохи дурість. Бо є переклад, нотаріально засвідчений, з печаткою. Що ще треба?
То вже просто казуси старої радянської системи, де презумпції невинності не було в принципі. Ну хіба що на папері.

Але. Я згоден платити за переклади навіть печаток з української на російську, аби ж вони лише не казали, що "нєт такова язика, ета всьо адін язик, і єсть малорасійскій діалєкт".

От вам! Їжте! Якщо вимагаєте перекладу в офіційних установах - значить є мова!
alexbard: (Me in InfraRed)
Сьогодні відвідав учбовий і сертифікаційний центр з неруйнівного контролю при Технічному університеті ім. Баумана - СертиНК (www.sertink.ru). 
Поспілкувався з керівницею напрямку теплового контролю. Обговорив можливе співробітництво й можливість участі в навчальному процесі. Водночас трохи потеревеніли взагалі про стан теплових методів неруйнівного контролю, про методики, публікації, що були в Росії й в Україні. Я поділився своєю колекцією літератури. Показав нещодавні українські галузеві видання. Зокрема щодо контролю електричного обладнання. Було вже шість років тому непогане видання учбово-методичного посібника з діагностики електричного обладнання.
Жінка оцінила те, що в Україні було зроблено. Навіть висловилась, що от в Україні щось змінюється, а в Росії якось застигло.
Для мене зараз інше цікаве. Після того, що я спостерігав в Україні, мені здається, що це в Росії зараз щось змінюється, а в Україні застигло. Хоча насправді це суб'єктивно все. Бо я ще просто намагаюся обізнатися в усьому. Тому багато чого здається новим.
Але так, деякі речі і вдома непогано розвивалися. Тож не соромно показати, хоча й не свої наробки :).
alexbard: (Default)
Сьогодні дружина розповіла, що в її подруги в доньки в школі (10 років) ввели третю обов'язкову мову: китайську.
От тут і пригадав допис свого френда <lj user="je-suis-la-vie"> про те, що якщо не хочете вчити українську, то доведеться вчити китайську...

От уже й справджується...

Тому своїх дітей намагаюся привчати до англійської й української.
Якщо треба, то й китайську вивчать. Але то вже буде інше навчання і з інших позицій.
alexbard: (Default)
Ну що ж. Всіх друзів з цим святом. Бо дійсно це свято. Навіть не зважаючи на весь той бруд, що зараз коїться. Навіть не зважаючи на те, що зараз це свято трохи сумне.
Отже, мої п'ять копійок.
Щойно повернувся з Мінську. Спілкувався там з дистриб'юторами.
Пішла у нас мова про... москалів... Так. виявилося, що там їх теж не люблять.
І як представники двох поневолених народів - а в нас зараз точно що неволя, почали одне одному скаржитися.
Тож торкнулися виборів.
Розповів я, які "технології" підняття результату використовують.
А мені й кажуть: та то у вас просто ще верх демократії! Ви такі щасливі, що хоч щось можете зробити й у вас там хоч і знахабніли, але іще хоча б видимість чесних виборів роблять.
Тож, цінуймо те що маємо, й тримаймо, що б не забрали.

Зі святом всіх!
alexbard: (Default)

Украина установила рекорд по количеству налогов

135. Разных.
Больше всех в мире.
Вот вам и обещанное упрощение системы налогообложения.
И ответ на все вопросы, почему я категорически не вижу никаких перспектив для какого-либо здорового нормального бизнеса здесь.
"У вас ще не настало покращення? - Тоді ми йдемо до вас!"
alexbard: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] reznichenko_d в Имперский шовинист Навальный


Русские имперцы, советские имперцы, и все подобные товарищи в массе своей – хорошие, душевные ребята. Они искренне хотят всем украинцам (кроме западных) добра. Хотят, чтобы восточные границы Украины проходили по побережью Тихого океана. Хотят, чтобы украинцы покупали газ по внутрироссийским ценам. Чтобы украинцы приезжали в Москву, занимали там большие государственные должности, руководили мировой державой, а не рядовой восточно-европейской. Они, в конце концов, считают украинцев русскими, а это не абы какая честь.

И упрямое нежелание принимать все эти блага они считают либо бараньим фанатизмом, либо результатом иностранных диверсий и промывания мозгов, потому что не может нормальный человек только ради права называться каким-то «украинцем» добровольно отказываться от стольких очевидных выгод.

«Ну что ты уперся в свое В УКРАИНЕ, глупенький? Ну почему В?..» - как бы ласково спрашивают русские имперцы, оглаживая украинца, будто коня по холке. Кормят с рук сахаром, терпеливо слушают его дикое фырканье. «Ну, я же тебе зла не желаю», - приговаривают они, - «Разве плохо, когда прозрачные границы и не надо по шесть часов стоять на таможне?..»

Украинец фыркает и нервно прядет ушами. Чует подвох.

…Ты хочешь торчать по шесть часов на границе? – Нет. – Ты хочешь платить пошлину за каждую провезенную в Россию пачку сигарет? – Нет. – Ты хочешь экономических войн с углеводородным монополистом? - Нет… - Вот и мы не хотим!.. (широкая братская улыбка)

…Если украинцы будут иметь равные шансы на поступление в московские ВУЗы, разве это плохо? – Нет… – Разве не лучше, если в наш глобальный век информационное пространство Украины не будет ограничено одним национальным хутором, но будет частью огромного информационного моря? – Нет. – Разве ваши крупные города не говорят по-русски? – Говорят… - Так почему бы не сделать русский вторым государственным?........

Наконец понимая, куда стелет русский имперец, украинец злобно взбрыкивает: «В Україні!», - и у русского имперца кончается терпение, – «Бандеровец! Ополяченный ублюдок! Американская подстилка! Газ по 700, сволочь!»

Русский имперец искренне не может понять, в чем тут загвоздка.

Помню, на киевском концерте Жанны Агузаровой певица, извиняясь за опоздание, с диким московским акцентом сказала публике: «Дякую, що ви мене дочекалися!» В ответ богема, столичные хипстеры, модники, не одно поколение как русифицированный «креативный класс» взревел от восторга. Что за мистика?


а відповідь давно відома )

alexbard: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] reznichenko_d в Наша милиция
Помните недавний вооруженный налет на Приват-Банк в Донецке, во время которого были убиты пятеро работников? Вот аудиозапись звонка в милицию, - женщина-диспетчер охранной фирмы сообщает о нападении, просит помощи для группы, которая на месте обнаружила трупы, и выслушивает ответ дежурного.

Это пиздец.


alexbard: (Default)

Вот... завалили сайт президента... И несколько других сайтов горячо любимых соотечественниками госорганов.
Интересно, а надо ли было устраивать полноценную DDoS атаку? В экономике есть такой термин: эффект ожидания.

Предположу, что с учетом всеобщей "любви" к нынешним властям в Украине, достаточно было просто сказать: сайт президента упал, и указать адрес...

И еще одно замечание: в России власти регулярно "валят" сайт ЖЖ. В Украине граждане "завалили" ряд государственных официальных сайтов.
Чувствуете разницу? :)

alexbard: (Default)
Как ни странно, но был приятно удивлен столкновением с одним из видов украинской бюрократии, что, согласитесь, бывает нечасто.
Для оформления новым работодателем разрешения на работу мне потребовалось мне апостиль на свой диплом и приложение к нему. Было два пути: связаться с каким-то бюро переводов (они часто предоставляют такие услуги), либо обратиться напрямую в Министерство образования и науки.
Решил вначале попробовать напрямую.
На сайте Министерства образования и науки (www.mon.gov.ua) можно найти информацию по апостилю. Чтобы не лазить долго по разным меню я ввел ключевое слово "апостиль" в поиске и сразу же нашел все необходимые страницы. Там же была описана процедура и дана ссылка на ГП "Информационно-имиджевый центр" (www.apostille.in.ua), которому было поручено заниматься подготовкой документов для апостиля. В принципе вся необходимая информация есть на сайте, но я написал по адресу электронной почты на сайте и спросил, как можно подать документы дистанционно и что мне для этого нужно.
Мне ответили в тот же день, что по опыту общения с подобными структурами весьма удивило.
Меня попросили прислать отсканированные копии документов, на которые необходимо проставить апостиль, и после этого выслали заявление, которое я заполнил. В процессе заполнения возникли некоторые вопросы, которые были оперативно решены в процессе переписки.
Стоимость зависит от необходимых сроков исполнения. Возможны сроки 2 рабочих дня, 10 рабочих дней и 40 рабочих дней. Ввиду того, что приближался Новый год, мне пришлось выбрать самые короткие сроки, поскольку документы надо было отправлять сразу же после праздников.
Оплату за услуги (госпошлину и услуги ГП) я произвел в банке, после чего отправил документы с курьером.
Документы, квитанции и заполненное заявление я отправил с курьером 21 декабря. Получил уведомление о том, что апостиль готов и документы отправлены мне назад, 26 декабря. Получил документы с апостилем в руки я 27 декабря (1 день доставка, 2 рабочих дня, выходные, 1 день доставка - просто великолепно!). После чего мог спокойно праздновать Новый год.
Первый мой контакт с ГП "Информационно-имиджевый центр" состоялся 15 декабря. Итого 11 дней. С учетом моих личных "раскачек", оплаты пошлины, пересылки, по-моему, достаточно оперативно.
Вобщем, кому необходимо, знайте, что подобную процедуру вполне комфортно можно пройти самостоятельно.
alexbard: (Default)
Вот интересно наблюдать сейчас за российскими френдами.
У самих ведь происходит точь-в-точь то же самое, что было в Украине в 2004 году.
А все равно упорно продолжают говорить, что украинскую революцию "проплатил Госдеп США".
alexbard: (Default)
Не удержался. Утащил к себе.
Потому как все прям про меня... Третье поколение в чистом виде. Что-то из моих детей будет? :)

Кстати, сильно перекликается с тем, что в своем недавнем посте про память Голодомора писал, что в Украине это незаживающая рана, которая передается уже через несколько поколений.
Оригинал здесь.

Травмы поколений

Как же она все-таки передается, травма? Понятно, что можно всегда все объяснить «потоком», «переплетениями», «родовой памятью» и т. д., и, вполне возможно, что совсем без мистики и не обойдешься, но если попробовать? Взять только самый понятный, чисто семейный аспект, родительско-детские отношения, без политики и идеологии. О них потом как-нибудь.

Читать про травму войны )

Короче, с нас причитается.
***

Итак, третье поколение. Не буду здесь жестко привязываться к годам рождения, потому что кого-то родили в 18, кого-то – в 34, чем дальше, тем больше размываются отчетливые «берега» потока. Здесь важна передача сценария, а возраст может быть от 50 до 30. Короче, внуки военного поколения, дети детей войны.

«С нас причитается» – это, в общем, девиз третьего поколения. Поколения детей, вынужденно ставших родителями собственных родителей. В психологи такое называется «парентификация».

А что было делать? Недолюбленные дети войны распространяли вокруг столь мощные флюиды беспомощности, что не откликнуться было невозможно. Поэтому дети третьего поколения были не по годам самостоятельны и чувствовали постоянную ответственность за родителей. Детство с ключом на шее, с первого класса самостоятельно в школу – в музыкалку – в магазин, если через пустырь или гаражи – тоже ничего. Уроки сами, суп разогреть сами, мы умеем. Главное, чтобы мама не расстраивалась.Читать про третье поколение )

Автор: Людмила Петрановская, психолог
alexbard: (Default)

Ніколи не писав на цю тему.
Але варто коли-небудь підбити деякі підсумки. Як із спогадів моїх старших родичів, так і з власних спостережень.
Отже, щодо Голодомору.
Вперше про Голод я почав чути вже на прикінці 80-х. Хоча в принципі в сім'ї завжди був своєрідний культ хлібу. Більше від мами, бо батько спокійніше ставився. Лише пізніше я зрозумів, чому.
І бабуся по маминій лініії, й по батьківській лінії, обидві завжди вчили, що хліб - це святиня. Навіть не голова всьому, а саме святиня. Що хліб завжди треба доїдати, і навіть крихти викидати зі столу - то великий гріх. Краще вже зібрати й пташок ним нагодувати. Але ніколи до сміття. Навіть коли різали - то крихти на дошці збирали й доїдали. Все, що черствіло або не могли з'їсти - йшло на сухарі. Сухарі мені завжди подобалися.
На мої запитання, чому так - мені завжди відповідали, що в нас добре, бо є хліб на столі, але так було не завжди і були часи, коли сильно голодали. І мама теж казала, що я щасливий, бо не знаю голоду. Я питав, че це під час війни, бо дивувався, бо мама народилася за три роки по війні. Мама просто казала, що в них була сім'я велика (8 дітей), тому просто їжі завжди було обмаль. На цьому зазвичай розмови закінчувалися.
Ще я знав, що у мене мало бути не четверо бабусь і дідусів, а семеро, але про тих, кого не було, казали, що померли ще до війни. Казали, що похворіли, бо часи тяжкі були. І мама була старшою в сім'ї через те, що перша дитина моєї бабусі, мамин старший брат, котрого вона народила за рік після війни, помер у дуже ранньому віці, не доживши й до року.
Вже пізніше, десь на початку 90-х, коли стало більше інформації, й мої бабусі почали потихеньку розповідати, я почав більш детально розпитувати.
Тож дізнався наступне.
Мій прадід по материнській лінії, жив у селі Патлаївка біля Кротенок, поряд із Полтавою, в селі його називали "дід Заєць", бо Зайченки були, а мене завжди, коли приїздив до села, то коли йшов із мамою по вулиці, то старі люди зустрічали словами "О! Зайцівські йдуть". Прадід був звичайним селянином. Хазяйство було невелике: дерев'яна хата на дві кімнати, сім дітей, корова й кінь. 1932 року його розкулачили. Просто прийшли, забрали мовчки його, забрали корову, коня, забрали все зерно, що було. Прадіда відправили на Біломорканал.
Діти залишилися. До речі, чомусь ніхто нічого не розповідав про прабабку, треба буде розпитати.
Одна із бабусь розповідала, що урожай був малий, але дожили б до весни й було б що посадити, хоча й було б важко. До речі, про насіння казали, що його ніколи не пускали на їжу, навіть у роки, коли був поганий урожай, бо знали, що все одно треба чимось сіяти, бо інакше й потім не буде. Коли прийшли люди зі зброєю, то позабирали геть усе, навіть сіно для худоби, а потім повимітали все з хати, щоб жодної зернини не залишилося. Казали, що після цього більше ніколи так в хаті чисто не було.
Потім просто не було що їсти. Розповідали, що повиїдали траву, так що земля була голою, аж потріскалался, повиловили всіх голубів і горобців. А ще вночі ходили збирати колоски, незважаючи на те, що було дуже страшно й могли просто засудити до розстрілу (вже тоді діяв закон "про п'ять колосків"). Але все одно їжі не вистачало й всі були дуже слабкі.
Прадід повернувся з Біломорканалу просто дивом, бо через вісім місяців після того, як його відправили туди, в таборі, де він був, була ревізія й один із перевіряючих випадково запитав мого прадіда, за що він у таборі. Той просто відповів, що не знає, бо дійсно не знав. Це здивувало перевіряючого й той підняв справу. Виявилося, що в справі не було ані статті, ані вироку, просто "засуджений такий-то", а перевіряючий виявився просто чесною людиною, тож підняв питання про звільнення. Тож за 10 місяців після арешту прадід повернувся. Але вже троє з семи дітей померли. Не безпосередньо від голоду, а через звичайні застудні хвороби, які прийшли і яких просто не пережили через слабкість. Але слабі були саме через голод, тож це теж жертви голодомору.
Потім, після повернення батька до сім'ї, дорослі десь влаштувалися працювати і з харчами стало полегше. Потім була війна, було теж страшно, але якось легше.
Бабусю мою забрали до Німеччини на роботи. Інши залишилися в селі.
Бабуся одразу після повернення вийшла заміж, щоб ніхто не дізнався, що вона була в полоні.
Після війни був ще один голод, вже не такий страшний, але люди теж були слабкі, й саме 1947 року померла перша дитина в моєї бабусі.
Незважаючи на те, що ніколи мої родичі з під Полтави не цікавилися особливо політикою й доволі спокійно ставилися до СРСР в цілому (принаймні на побутовому рівні особливо намагалися не звертати уваги), але коли вже почала заходити мова про Голод, то завжди казали, що це було знищення саме українців. Але я ще тоді якось не питав, чому саме так, а зараз уже просто не лишилося, кому розповідати, бо бабуся, яка могла це більш детально розповісти, померла ще 1996 року, а я ще просто тоді далеко не про все здогадувався розпитувати.
По батьківській лінії все було легше, бо прадід був якимось дрібним охоронцем в НКВС, тому принаймні отримував пайок на сім'ю, частину якого ще й в село родичам відправляв. Дід мій (батьків батько) був не рідним сином, його усиновили, тому теж він легше пережив ті часи. Але цього діда я вже не знав, бо він помер до мого народження від раку. Бабуся по батьківській лінії була звичайна швачка на Тіняковці (швацька фабрика ім. Тінякова в Харкові), і для неї Сталін був вождем не зважаючи навіть на те, що її батько (мій прадід) загинув саме під час форсування Дніпра коли звільняли Київ. Але й ця бабуся померла доволі рано, 1987 року, тоді мені було ще 9 років, то я ще просто не переймався такими питаннями.
Лише років 10 тому в мене почала складатися остаточна картинка з того, які звичаї були в сім'ї й чому.
Це й відношення до хлібу, як до святині. А ще я вже коли став дорослим, звернув увагу на таку річ, що у всіх родичів завжди на свята намагалися, щоб на столі було багато їжі. Причому були родичі, що любили й випити, й горілки теж було багато, але чомусь свято завжди було пов'язано в першу чергу із тим, що треба наїстися, і навіть не просто наїстися, а нажертися до несхочу. Складається таке враження, що той голод пустив якісь глибокі коріння в мізках принаймні ще двох поколінь тих, хто безпосередньо його й не переживав.
З огляду на те, що мені розповідали, й що потім читав, мені болить, коли хтось починає розповідати, що голод був всюди, що був поганий врожай, що від голоду мерли всюди, а особливо, що геноциду не було...
Так, мерли. Але й під час Громадянської війни мерли від голоду. Але чомусь пам'ятають саме 1932-33 роки й 1947 рік. І виділяють саме їх.
Більше того, врожай був і його б вистачило, вистачило б навіть "продналог" віддати, бо прийшли вже після збирання "продналогу". Тож голод був штучний і цілеспрямований...
А тому - треба пам'ятати. А хто не знає - треба розповідати, щоб не було більше такого.


alexbard: (Default)
Вот затарился давеча на eBay светодиодными лампочками.
Сегодня пришли. Из Гонконга в Харьков.
Заказал 1 ноября. Сегодня 15-е. Две недели ровно.
Поставил, горят, ярко, все устраивает.
Цена лампочек такой мощности (от 3 Вт) в Эпицентре - 136 грн. и выше.
eBay - 4-5 долларов, доставка входит в стоимость...
И те и те - произведены в Китае.
А ведь можно было бы и в Украине делать.
Но некак. Потому как совсем недавно читал о своеобразном соцсоревновании среди китайских чиновников: КТО БОЛЬШЕ ПРОБЛЕМ ПОМОЖЕТ РЕШИТЬ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЯМ. Они даже вымпелы за это получают. Не знаю как насчет прибавки к жалованию, но вот идея поощрять эффективную работу - интересна.
Наши чиновники обычно оценивают свою эффективность по тому, кто сколько денег в казну принес.
Наверное от этого и тот прессинг, который сейчас вообще на любой бизнес, который с властью не связан.
Показательна еще и разность в цене на то, что можно купить в супермаркете и то, что можно купить самостоятельно. 3 - 4 раза. А ведь eBay - на самом деле далеко не самое дешевая площадка для покупок, особенно когда в аукционы не играешься, а покупаешь по фиксированной цене, да еще и не в США, да еще и доставку в Украину заказываешь.
Кстати, в последнее время все у большего количества продавцов стоит отметка "Not available to Ukraine" - в Украину не поставляют.
Вобщем, похоже скоро и по всякой мелочевке можно будет на украинские торговые сети и украинских поставщиков забить и закупаться напрямую. Главное, чтобы лавочку не прикрыли. Хотя похоже все к этому и идет.

November 2015

S M T W T F S
123456 7
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 06:56 am
Powered by Dreamwidth Studios